До вашої уваги стаття про зустріч із нашим випускником, який наразі захищає рідну Україну

Діалоги про головне

   Урок української в 9 класі. Тільки – но оголосила тему – складання та розігрування діалогів відповідно до запропонованої ситуації спілкування, як раптом хтось нетерпляче постукав у двері й відразу ж зазирнув у кабінет. Перше, що спало на думку, - це, мабуть, чийсь тато… Радше – старший брат.

• Дозвольте зайти?
• Родіоне, Родіоне Юрійовичу! Ласкаво просимо!

• Дякую! І вибачте, що відволікаю від уроку. Не знав, що у вас ІІ зміна!
• Діти, перед вами наш випускник 2007 року – Родіон Юрійович Нагулко. Він із нового покоління, що сформувалося вже в незалежній
  Україні без жодної ностальгії за «совком».
• Так, це був перший повний гімназійний випуск: з 1(5) по 7(11) – ий клас.

   Спочатку навчався в математичнім, а вже закінчував у класі української філології.

• Так, любив літературу, історію, але історію та право – найбільше. Вражав своїми творами.

   Адже в кожнім висловлював власну неординарну думку, роблячи філософські висновки. Пригадую, як готувались до конкурсу Пісні та строю і дівчатка ніяк не могли дібрати влучне гасло для представлення команди. Покликали Родіона, котрий неподалік ганяв м’яча із хлопцями – однокласниками. “Veni! Vidi! Vici!”– довго не задумуючись, випалив він слова Юлія Цезаря – «Прийшов! Побачив! Переміг!».

   Учні 5(9)-Б класу слухали, затамувавши подих.

• А де Ви здобували вищу освіту?
• На юридичному факультеті КНЕУ.
• Чи пам’ятаєте події 24 лютого?
• Звісно. І навряд чи забуду! Мирно спав у своїй квартирі в Ірпені, коли мене розбудила дружина: «Прокидайся! Чуєш, вибухи за вікном?!! Мабуть, війна…»
• Діти, Родіон Юрійович брав участь в обороні Києва ще в ті перші години повномасштабного вторгнення, коли ворог планував узяти нашу столицю за три дні. Отримав важке поранення. Має нагороди. Однак про це все – із перших уст.
• У першу чергу зателефонував батькові, аби той забрав дружину з донечкою Поліною й вивіз їх у безпечне місце. Сам у ТРО одержав зброю, а за кілька годин із Білої Церкви до Ірпеня передислокувалася 72 ОМБр імені Чорних Запорожців. На чолі з її командиром – Олександром Вдовиченком (позивний «Слов’ян») стали на герць проти потрійної колони ворога, що рухалася на Київ.
• Розкажіть, будь ласка, про епізоди, які найбільше закарбувалися в пам’яті?
• Гаразд. І нас, «необстріляних» добровольців, і досвідчених військових та офіцерів вразила інтенсивність бойових дій на Київщині. Найбільше запам’яталася битва за Мощун -  невеличке село поблизу Києва, що стала одним із вирішальних епізодів першого етапу війни. Здавалося, що там запанувало пекло, що найбільше зло і горе спустились на нашу, ще вчора мирну землю… І Чорні Запорожці стали нездоланною стіною на шляху тих нелюдів! Уявіть лише, що  в Мощуні проти 72-ї бригади рашисти кинули свою еліту – 76-у і 98-у десантні дивізії, 155 – у бригаду морської піхоти, сили спеціального призначення… Однак бійці 72-ї разом із побратимами із ССО, Національної гвардії, із нами (ТРО) та іншими підрозділами тут зупинили ворожу навалу, відрізавши шлях до столиці. Значно пізніше побачив інтерв’ю «Слов’яна», в якому командир Чорних Запорожців зазначив, що всі наші воїни проявила дивА військової майстерності. Під ногами загарбників горіла не тільки земля, а й вода. Підривали мости, понтонні переправи, не даючи ворогу просунутися далі. І цим захистили Київ.
• Завдяки чому вдалося вистояти, адже ворог мав значну перевагу в живій силі й техніці?
• Гарне запитання. Спробую пояснити. Розумієте, наші цивільні люди, які приходили, брали до рук зброю і, маючи лише ті елементарні навики, які показали побратими, без обов’язкових курсів підготовки, брали автомати і ставали на голову – дві вище, аніж спецназівці. І все тому, що воювали й воюють за свою землю, своїх дітей, за майбутнє.

   І дівчатка, і юнаки ловили кожне слово тридцятитрьохрічного старшого стрільця.

• Після важкого поранення місяць лікувався в Київському військовому клінічному госпіталі.
• Щиро бажаємо Вам доброго здоров’я!
• Дякую. Хоч таким добрим, як раніше, воно вже ніколи не буде. Проте гріх скаржитись, оскільки не всім пощастило, як мені, - вижити і жити. Тому кожному з вас раджу проходити курси тактичної медицини, щоб уміти кваліфіковано надати першу медичну допомогу, спинити кровотечу, накласти турнікет…
• На жаль, урок промайнув як одна мить… Насамкінець прошу вас, дев’ятикласники, підписати для нашого гостя листівку («бандерівська» синичка і напис «Все буде Україна»). А Родіон розповість про свої нагороди?
• Нагороджений Президентом України орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а Головнокомандувачем Збройних сил України генералом Валерієм Залужним -  нагрудним знаком «Золотий хрест» та медаллю «За поранення».
• Доземний уклін тобі, наш захиснику, і всім, хто боронить Україну. Урок закінчено. Ось такі діалоги побудували разом із гостем. Діалоги про найважливіше.

учитель української мови та літератури Аліна Ярославівна Куковицька